Сторінка:Кулик Іван. Антологія американської поезії. 1928.pdf/228

Й дихання затаївши, стежили ми чари
Всіх чудотворців.
Ми чули
Снаряди, що струсали океанами,
Просякнені словами й пульсом правди.
Й слова були
Нашими забавками й знаряддям,
Все, що ми писали,
Диктував нам думок розбрат і шал.
Але нині сонце
Розділяє день і тіні.
І нині наш шлях
З наших злотних місць забав —
До вулиць, де плач, нам незвиклий, і жах,
І смерть нужденна.
І ще ми бачили,
Як зорі стрибали з матери-орбіти,
І чоловік, повстаючи з землі, що його поховала, біг,
Щоб поклонятись, танцюючи.
І жменьку тих,
Що од їх героїчного жесту земля звільнилась
Од рабства, —
Так, ми розгледіли також і їх,
І щось у нас збудилось
Раз,
Що збуджуватиметься знов од згадки про це все.
І ворушитиметься в нас
При спогадах про них
Старе міцне хотіння,
Що ми його в агоніях старовини повинні вдовольнити.