Взятись за перо примушує нас найновіша спроба одного з бувш. ваплітівців, Майка Йогансена, самим одвертим чином ревізувати естетичну теорію Плеханова.
Згаданий вище Йогансен, у «вступних увагах» до брошурки «Як будується оповідання», рішив одним розчерком пера покінчити з поглядами марксистів на мистецтво. «Ворожий всякій релігії (?! С. М.), я не вважав за потрібне виловлювати випадкові сентенції про мистецтво, що вихоплювалися спорадично з вуст вождів, зайнятих по вуха, іншими, важнішими справами, справедливо зваживши, що нічого цікавого я в тих сентенціях не знайду».
А в другому місці він прямо таки взявся звести на ніщо заслуги Плеханова в галузі мистецтва. «По при всій нашій любові й повазі до Плеханова, як філософа, ми мусимо сказати: кантіянські ухили його в поглядах на мистецтво не мають нічого спільного з марксизмом. Не можна, правда, брати плеханівських статтів про мистецтво всерйоз». (Підкресл. наше — С. М.).
Здавалось би, що після таких велеречивих тирад знавець літератури, що «має слабість уважати свій погляд на мистецтво за єдино-марксистський, більш того, за єдино правдивий» виложить якийсь зовсім новий, ще не виданий «єдино-марксистський», «єдино-правдивий» погляд на мистецтво.
І «нічто-же сумляшеся» наш автор приступає до визначення мистецтва, як чогось, що має стосунки до полового життя людини і поруч з «…галстуками, букетами і цукерками допомагає, приміром, хлопцеві, здійснювати ідею своєї мультиплікації (просто, кажучи, розплодження), хоч воно і являється, правда, в мікроскопічній дозі, джерелом пізнання (і те джерело є смердюче та каламутне), хоч воно і відограє невелику дезорганізаційну ролю, корисну в момент революції, але то все є акциденції, а субстанція, суть мистецтва то є — розвага. Соціяльна вартість мистецтва дорівнюється приблизно вартості мороженого й сельтерської води літом та гарячого чаю взимку. Соціяльна виробнича, функція мистецтва така, як каруселі чи невинної гри; словом — це один із способів відпочивати. Читач уже бачить, що ми збираємося процитувати Державина:
«Поэзия тебе любезна,
Приятна, сладостна, полезна,
Как летом вкусный лимонад».
і закінчує свій екскурс в емпіреї мистецтва викликом, що «це й є найближче визначення мистецтва, яке є взагалі в науці».
Коли читаєш ці рядки нашого доморослого творця теорії, так і дивуєшся, що це? Чи це просто рецидив неграмотності бувшого стовпа Вапліта (Хвильовий же горою стояв «за Плеханова» в дискусії, напр., з Пилипенком!), чи може вмілий росподіл ролів; чи це простенький собі невідповідальний літературний вибрик неповнолітнього хлопця, початкуючого футуриста (за формулою: аби не так як всі!), чи може чергова вилазка «незадоволеного буржуа». Невже-ж це одна із ланок в ланцюгу: «Вальдшнепи» — «Народній Малахій» і т. д.!
Щоб не бути суб'єктивними в підході до цих питань — свідомо на них не відповідаємо. Ждемо — як-жеж нарешті будуть реагувати на все оце базікання співтовариші автора по колишній організації.
Але вернімося до навітньої теорії. Визначивши мистецтво по Фройду і Державину (і охрестивши свою теорію, по зразку одного манаха[1], марксівського. Йогансен розглядає мистецтво ще й з других боків, як, наприклад, з того, що мистецтво «джерело
- ↑ …Цей манах, побажавши в піст з'їсти курку перехрестив її в рибу і потім з'їв. Так приблизно робить і Йогансен, називаючи свою еклектичну фройдо-державинську саламаху марксизмом.
