Сторінка:Куліш Олелькович Панько. Дзьвін. Староруські думи й сьпіви (1893).pdf/10

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
 
II.
 
ПОДВИЖНИКИ СВОБОДИ.

Були колись царі, що Русь их трепетала,
 Трепечучи, як рідний дух любила:
Бо в правді их свое прибіжище вбачала
 Від зьлюк, що наплодила дика сила.

 

 
Сих славно дерзосних подвижників свободи

 Ми звикли з-малку деспотами звати…
Ми поновленьня прав сьвященноі природи
 С приземистоі визираем хати.

 

 
 Надія марна. Поки сьвітить сонце,

 Раби земли д землі хилитись будуть,
И кріз вузьке, низьке, засліплене віконце
Широкопогляду на речі не здобудуть.

 

 
 Не в низині мизерьній дух великий

 Над усіма малими виростае
И з високости всі земні царства й язики.
Мов с-під небес, умом и сердцем назирае.

 

 
Ні! не з нетягами товаришуе воля,

 Що ми в своіх усобицях шукали;
Не с торжищ гомінких, не с потового поля
 Хтось осяйний нам принесе скрижалі.