Цю сторінку схвалено
IV.
ВІН И ВОНА.
Було их на всю Русь великих тількі двое…
Сьвіт саме наставав серед густоі мряки.
«Борьці за віру й чесьть, народности героі»,
Замурзались в крові и гризлись, як собаки.
Од Висли до Сули курілось пожарище,
Солодке куріво турецькому султану,
Що с Каменьця зробив гаремнім пряхам днище
И «вихрюватому» не зьдякувавсь гетьману!
Одьнявши займище над морем у сусіда,
Швед перевагою, мов півень, величався,
«Посьнідав у Ляха, у Сакса пообідав»,
И згорда в «Москаля вечерять» похвалявся.
Заворушилися по-над Дьніпром пъяниці.
Мазепини сини. Хмелницького унуки.
Почули сьвіжу кров сі людожерьні птиці.
Химерні идоли химерноі науки.
И велетень прийшов, и, мов кудесник хмару,
«Розмаяв рукавом» ватагу людожерну…
«Жезлом желізним» пас ненаситну отару,
Зопсовану пашню перебірав по зерну.