Сторінка:Куліш Олелькович Панько. Дзьвін. Староруські думи й сьпіви (1893).pdf/20

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


И що̀ б там ні було гіркого на Вкраіні,
А густо забуяв наш нарід на руіні.

 

 
Де нас десятками за Паліів лічили,

Там миліонами край рідний ми осіли.

***
Навчили ми Ляхву латину занедбати,

Польщизною листи й літописі писати.

 

 
Так само й Москалю живу вказали мову,

И привели ёго ид пушкинському слову.

 

 
Собі ж добро свое найкрашче приховали:

Про рай, сьвій рідний край, с Тарасом засьпівали.

 

 
Та пісьня по Урал и Волгу розлилася, —

Стара в ній рушчина з новою понялася.

 

 
Тепер Боянська Русь козацтво занедбала,

Руіним поломъєм хвалитись перестала.

 

 
И буде знов іі той дух животворити,

Що на Ляхви й Москви умів людей зробити, —

 

 
Той дух, що всю Ляхву одвадив од латини,

Статарену Москву — од нагинаньня спини.

***
Колись до Киёва тягли народи многі, —

Од Волхова, Карпат, Тмуторокани, Волги.