Цю сторінку схвалено
LXXVII.
ПОЭТОВІ.
|
Поэтъ, не дорожи любовію народной. Пушкинъ. |
Кобзарю! не дивись ні на хвалу темно̀ти,
Ні на письменницьку огуду за пісьні,
И ласки не шукай ні в дуків, ні в голоти:
Дзвони собі, сьпівай в сьвятій самотині.
Не ярмарку тебе гучному зрозуміти
Серед своіх трівог, або пустих утіх.
Нехай турбуюцьця, чи граюцьця, мов діти:
Ти на високий лад не перестроіш их.
Их небеса — базар, их божество — мамона.
Купують, продають, міняють крам на крам,
И буквою свого житейського закона
Готові зруйновать духовний правди храм.
Готові, и не раз на торжищах великих
«Роспни, роспни ёго»! вигукуе тиран;
Но не смущаецьця тьвій дух од криків диких:
Ти — невмірущий царь, ти й над царями пан.
