Цю сторінку схвалено
XCI.
ВИДІНЬНЄ.
Я помню чудное мгновенье:
Передо мной явилась ты,
Какъ мимолетное видѣнье,
Какъ геній чистой красоты.
Пушкинъ.
I.
Я згадую той день и час благословенний,
Як дух тьвій молодий мене з земли підьняв,
И побут хуторний, захмарений, буденний,
Огнем твоіх очей живущих осияв.
Що̀ та вода в казках живуща и сьцілюща?
Жизьнь у тебе в очах, блаженна-невміруща.
II.
Так! жив я на землі, и ти з небес прийшла,
На крилах юности до старощів спустилась;
Ти з раю пахощів с собою принесла,
И сьвітом божества душа твоя сьвітилась…
Ні! не мечта сьвята — небесний херувим:
Бо дух мій загорівсь огнем твоім живим.