Цю сторінку схвалено
XXXIX.
СЛОВО ПРАВДИ.[1]
Я не проречистий на красне слово,
У мене річ не сьвяткова, щоденна:
Що-дьня на мене грімала сурово
Сердита доля, мачуха злиденна.
Я кривсь од неі міз людьми чужими,
Наймавсь до зьлющих у тяжку роботу;
Я брязкотів кайданами важкими,
И добре знаю варварську тісноту.
На мій первоцьвіт вдарили морози,
Заціпило мені від холоднечи,
Не докотившись застигали сьлёзи,
В сумне стогнаньнє обертались речі.
А все таки в моім немудьрім слові
Була якась недовідома сила:
Бо с правдою було воно у змові,
Що рідна мати промовляти вчила.
И не зьлюбили царедворьці ниці
Мене за правду, що навчила мати,
Глумились глумом, мучили в темниці
И похвалялись на кресьті роспъяти.
- ↑ Надруковано поправніщ ис «Хуторноі Поэзіи».
