Сторінка:Куліш Олелькович Панько. Дзьвін. Староруські думи й сьпіви (1893).pdf/85

Цю сторінку схвалено

XXXIX.

СЛОВО ПРАВДИ.^[1]

Я не проречистий на красне слово,
У мене річ не сьвяткова, щоденна:
Що-дьня на мене грімала сурово
Сердита доля, мачуха злиденна.

Я кривсь од неі міз людьми чужими,

Наймавсь до зьлющих у тяжку роботу;
Я брязкотів кайданами важкими,
И добре знаю варварську тісноту.

На мій первоцьвіт вдарили морози,

Заціпило мені від холоднечи,
Не докотившись застигали сьлёзи,
В сумне стогнаньнє обертались речі.

А все таки в моім немудьрім слові

Була якась недовідома сила:
Бо с правдою було воно у змові,
Що рідна мати промовляти вчила.

И не зьлюбили царедворьці ниці

Мене за правду, що навчила мати,
Глумились глумом, мучили в темниці
И похвалялись на кресьті роспъяти.