Умерла ти в своій красі роскішній,
Погасли очі, знемоглися руки.
Гидке робацтво — ввесь тьвій плід величній,
Твоі синове, дочки, внуки й внучки.
Таке твое насьлідницьке потомство,
Твоя сьвятая память, вічня слава, —
Мизерне, як ехидне віроломство,
Гидке, як зрада підступна, лукава.
Вони в тобі взяли починок жизни,
Тебе й гризуть, аж покіль догризуцьця
До тих останків, що у материзьні
Ні на̀ що вже нікому не здадуцьця.
Тогді почезнуть, як мара нікчемна,
Без образу, без назви, без ознаки,
Жидівське смітьтє, підла грязь корчемна,
Саможері, сіпаки-гайдамаки.
Ти ж, паньматусю, перед Богом вічним,
Мов перед сонцем раняшня росина,
Зассьсяеш знову духом предковічним,
Бессмертна мати бідолахи сина.
Воскреснеш, нене, встанеш з домовини,
Тебе я словом правди привітаю,
И розільлєцьця слава Украіни
По всій вселеньній од краю до краю.
