Сторінка:Куліш Пантелеймон. Листи с хутора. Про городи й села. 1861.pdf/13

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

до гума́нноі (лу́чче бъ гуме́нноі) грома́ди. Ласка́венько насъ велича́ете мужичка́ми, и вже соло́дкимъ па́нськимъ голоско́мъ гука́ете: Паслушай! паслушай! эй ты! какъ тѣбя, любѣзнай, завутъ? Полно тѣбѣ сидѣть за чаркою па васкрѣснымъ днямъ съ сосѣдамъ: лучшѣ на́, вотъ, пачитай книшку, прасвѣтись малѣнька, друкъ ты нашъ сѣрдѣчнай! И ду́маете, що въ вас есть що́ сказа́ти и слу́гамъ, и пото́мкамъ тихъ сме́рдівъ старосвітськихъ, що Варя́гамъ па́нщину роби́ли. Эге́, ма́буть, що есть, коли́ мужичо́къ и друкъ сѣрдѣчнай маха́е тілько руко́ю одверта́ючись! Коли́ жъ візьметця до кни́жки, то въ тій кни́зці не бу́де ва́шихъ химе́ръ соло́дкихъ: ту кни́жку написа́ли лю́де, кото́рі сами́ зна́ли ну́жду й напа́сть уся́ку, кото́рі не мча́лись ви́хремъ зъ дзвонка́ми черезъ убо́гі се́ла, а своіми нога́ми захо́дили до люде́й у ха́ту и на ни́ву та, приголу́бивши до се́бе діте́й мужи́чихъ, ро́бомъ свого́ Учи́теля благо́го, — говори́ли пра́веднимъ сло́вомъ до люде́й, навча́ючи іхъ ду́ши спаса́ти, а не кише́ні грішми начиня́ти. Отту́ кни́жку чита́ли на́ші пре́дки за ти́сячу ро́ківъ до насъ, та й каза́ли: пра́вда! Ту кни́жку и ми чита́емо, та й гово́римо: пра́вда, на-