би звіря́кою селя́не скита́лись; ато́ ба́чте, якъ га́рно Бо́гу іхъ моли́тися понау́чувавъ, и яки́й га́рний поря́докъ су́дній повво́дивъ, и яку́ лю́бу освіту наро́дню скрізь роспросте́ръ!… О, бо'да́й тебе́, стари́й ка́верзнику! Все вже ти собі зага́рбавъ; не ду́май же и въ ми́сляхъ собі того́ не поклада́й, що во віки ві́чні ми въ те́бе підъ опе́кою зостава́тимемось. Ти, старига́не, свое́ діло зроби́въ до кінця́, и самъ почина́ешъ свого́ анахрони́зму догляда́тися, тілько, що го́лосно призна́тись пе́редъ исто́риею соро́мисся. Онъ уже́ въ Брю́сселі, въ Ба́зелі, въ Москві та й по дру́гихъ сторосвітськихъ тверди́няхъ, де були́ вали́ и рови́ оборо́нниі, тамъ сади́ понаса́жувані. Де со́тні и ти́сячі люде́й па́дали, тамъ весе́ла тепе́ръ дітво́ра бігае. Хиба́ жъ се не озна́ка, що стари́й дідъ-го́родъ свій вікъ звікува́въ? Нічого більшъ ёму́ роби́ти.
А що прогре́сомъ, городя́не, велича́етесь, то ми тому́ прогре́су ціну́ зна́емо. Ти́сичу ро́ківъ ви въ насъ торги́ заво́дите, а на чо́му вони́ вертя́тця? Куди́ якъ дале́ко лю́дськость ви своіми торга́ми дви́гнули!… Ти́сячу ро́ківъ суди́ ви въ насъ на Вкраі́ні су́дите, а въ ко́го більше пра́вди: чи въ пе́рвого Варя́га, що на
