таки́мъ лю́домъ, яки́мъ сохрани́въ васъ Госпо́дь до сёго дня свято́го. Підожді́те кра́щого ладу́, небожа́та. Мо́же, ви й сами́ городи́ собі побуду́ете и нові звича́і въ нихъ позаво́дите, тільки не такі, якъ тепе́ръ скрізь по города́хъ, мовъ та зіно́вать степова́, кореня́тця. А сі вже городи́ неха́й собі стоя́ть и, безъ ва́шого гріха́, свое́ діло ро́блять, и до свого́ кінця́ дохо́дять.« Отъ на́ша за́повідь и вся на́ша нау́ка.
Бага́то лю́дей письме́ннихъ зъ не́і кепкува́тиме, и прогре́сомъ, и тимъ и симъ намъ доріка́тиме, та дарма́. Мо́же, ви, земляки́ моі лю́бі, того́ й не почу́ете, бо ти́і прогреси́сти по-на́шому не втнуть: вони́ собі яку́сь неподо́бну мо́ву въ города́хъ повиси́жували, та й ла́млють підъ не́і лю́дьский ро́зумъ зъ мало́го ма́льства. Коли́ жъ дочу́етесь, що сі добро́діі обскуранти́змомъ ла́ютця, що ніби-то, по моій нау́ці, въ обскуранти́змі чолові́кові спасе́ння, то й тутъ ви імъ віри не дійма́йте. Одну́ кни́жку я вамъ пора́явъ, — пра́вда, що одну́; такъ у тій же кни́зці ввесь дре́вній миръ умісти́вся. Неха́й вони́ се розберу́ть по субо́тамъ, та й на те вва́жять, що та кни́жка дала́ віка́мъ гряду́щимъ вели́кий завітъ свято́і во́лі, кото́-
