ми́мъ намъ заворуши́тись у своіхъ хутора́хъ по-городя́нські и заздалегідь уже́ городя́нського ду́ху и ро́зуму набра́тись, бо, ка́жуть: во́ронъ во́рону оче́й не ви́клюе!
Та́къ насъ ляка́ють и та́къ намъ ра́ють ти́і вожаки́ городя́нъ, що ви́думали прему́дрость ище́ мудрійшу одъ Христо́воі! А ми спро́ста, якъ намъ Богъ положи́въ на ду́шу, одвіту́емо: »То́ ще на́-двое ба́ба ворожи́ла, чи бу́демо ми въ городя́нъ підъ корми́гою, чи ні, а жидовіти намъ… ні, се не по на́шій нату́рі! Коли́ жъ уже́ спра́вді така́ на́ша до́ля, щобъ намъ до-віку не було́ просвітку, то лу́чче намъ усімъ одно́ на одному́ повміра́ти, аніжъ изъ свое́і пра́ведноі віри та въ жидівську, городя́нськимъ ро́бомъ, попереверта́тись!«
Ото́ жъ нічого намъ, пано́ве городя́не, симъ дорека́ти, що ми, мужику́ючи по хутора́хъ и се́лахъ, не такъ-то ква́пимось до вся́коі ново́і всеми́рнёі нау́ки, остаючи́сь у панівъ и въ жидівъ поза́ду. Ду́маете, мо́же, що ми цура́емось освіти? що въ обскуранти́змі, якъ мовля́ете, ми закоха́лися? що ро́зумъ нашъ ле́жнемъ звикъ изъ да́вніхъ даве́нъ лежа́ти?… Ой-ой-о́й! я́къ-то воно́ зда́леку химе́рно вамъ усе́ здае́тця! Хто́ жъ ви́ненъ тому́ обскуранти́змо-
