Вартують наші паничі, розмовляють поміж себе тихцем селяне, аж гульк! і на нашому полї вродили червоні бодяки: притягли під Когарлик гайдамаки з-під Канева. Сумно було й поглянути з панського двору. На узгірї стояв панський двір, а поле поперед його переливалось горбами та долинами. Де гайок уріжеть ся в жито, де весняна вода одірве горба і зробить кручу — все видно, як на долонї. Горе панам, горе ж і нашому братові. Двір хоч і обставлений був палями — тогдї не можна було инше, — та що по тому? Як його вбережеш у день і в ночі? Зібрались люде в панський двір, та один одному не діймає віри. Там бо, між гайдамацьким роєм, познали де-які наших парубків на панських конях. Хто його знає, у кого яка думка! Про Хмельнищину почали вже так розмовляти, наче вона позавчора минула. Де та й память у людей узяла ся! що ти б сказав — вони самі того Хмельницького бачили і з ним у-купі жидівські бочки по орандах розбивали. Таке сьвято надходило, що нїхто вже про будень і не думав. Позабували люде й дїло робити, знай тільки про ту козащину правлять. Ну, як же тепер з тими гостьми привітатись? Чи їх самим до двору прохати, чи від них посланця ждати? Думка ж то думкою, а дїло дїлом.
Пани людей горілкою заохочують, щоб одбивали добре гайдамак. Що було дома огняної зброї — все пороздавали поміж підданими. Клюшник у приполї[1] порох носить та охочим у брилї насипає; а декотрі сокири на довгі топорища набивають, коси навпростець приправляють, дрюки дубові засмалюють. А гайдамаки так і грають перед панським двором по ярках та по горбах; то в гай пурнуть, то з гаю випурнуть. Не велика купа їх і була, а здавались тисячею. Жид-рандар, так аж очи заплющив, та все своєму бо-
- ↑ Припіл — податок.
