Сторінка:Куліш П. Оповідання (Джерзі Ситі, 1917).pdf/24

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Зрада! зрада! загукали по всьому гаю.

— Отамана вбито! чути було всюди.

Зробилась велика завірюха між гайдамаками. Закрутились вони, мов той вихор, що, вкинувшись у гай, піднїме колесом червоне листя з землї. Я вже й не тямлю, як я ту минуту перебув: думав, що моя голова ляже поруч з Мартиновою. А їм на мене й байдуже: вони юртують[1] ся між себе. Далї — шарах! покопотїли[2] долинами; зникли за горбиною; ще раз майнули оддалеки мов крізь серпанок, та тільки я їх і бачив.

Вернувсь я в двір, оповістив панам. Взяли Мартина Гака і чесно поховали в яру. І доси Мартиновим яром звесь-ся. Всї дївчата за ним плакали, а Жид аж два ведра горілки подарував. Бувають люде й між Жидами. Коли ж на другий чи на третїй день чуємо: попав ся Ґонта у московські лабети, довоював ся бідолаха до червоної сорочки: Ляхи живцем з його шкуру здирали. А Залїзняк наче крізь землю провалив ся. Тільки й зосталась по йому пісня:

Максим козак Залїзняк, з славного Запорожа,
Процьвітає на Вкраїнї, як в городї рожа…
Пишний був цьвіт, та гіркі ягоди вродили!…

——o——
  1. Юртувати ся — метушити ся, мотати ся, колотити ся.
  2. Покопотїти — потупотати.