Сторінка:Куліш П. Оповідання (Джерзі Ситі, 1917).pdf/25

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
ОРИСЯ.
——o——
(ІДІЛЛЇЯ).
I.

Співають у піснї, що нема найкрасчого на вроду, як ясная зоря в погоду. Отже хто бачив дочку покійного сотника Таволги, той би сказав може, що вона красча й над ясную зорю в погоду, красча й над повний місяць серед ночи, красча й над саме сонце, що звеселяє й рибу в морі, і зьвіря в дуброві, і мак у городї.

Може й гріх таке казати: де таки видано, щоб дївча було красче од сьвятого сонця й місяця? Та вже мабуть так нас грішних мати на сьвіт породила, що як споглянеш на дївоцьку вроду, то здасть ся тобі, що вже нї на землї нї на небі нема нїчого красчого.

Гарна, дуже була гарна сотниківна! Знали її по всїй Українї; бо в нас на Вкраїнї, скоро було в кого виросте дочка хороша, то вже й знають усюди. Було чи треба кому з молодого козацтва, чи не треба чого у Війтовцї, їде за сто верстов, аби тілько побачити, що там за дочка в сотника Таволги, що там за Орися, що всюди про неї мов у труби трублять! Та не багато з того виходило користи. Якось не було козацтву