тілько старого Гриви: поглядає бо на них, та тілько всьміхаєть-ся. То було люблять прать на самій бистринї, положивши кладку з каменя на камінь; а тепер одійшли дальше од кручі, де вода ще не дійшла до каміння і пливе тиха та чиста, хоч вигляньсь як у зеркало. І справдї мов у зеркалї видно в водї і небо, і кручу з тими кудлатими коріннями, що переплутались із хмелем, і кучерявії вязи, що повибігали на самий край і попростягали зелені лапи над річкою.
Дивить ся Орися в воду, аж у водї на кручі щось зачервонїло; хтось нїби виїхав із пущі на сивому конї і стоїть поміж вязами. Боїть ся глянуть у-гору, щоб справдї не було там когось; боїть ся глянуть і на каміння: вже їй здаєть-ся, що ось-ось заревуть і сунуть ся з річки зачаровані тури. Смикнула за рукав одну дївчину і показала в воду: дивлять ся дївчата, аж на Туровій Кручі князь на сивому конї. Так і обомлїли. Бо хто-ж би сказав, що то й не князь? Увесь у кармазинї, а з пояса золото аж капає.
Не мало ж, видно, здивовавсь і козак: стоїть на конї нерухомий. Бо хто-ж би й не здивовавсь, опинившись над такою кручею? У-низу рине вода через каміннє, а над водою сидить нерухомо сивий дїд на каменї, а там стоять нерухомі дївчата, з прачами[1], з мокрими полотнищами в руках. Чи дївчата, чи може русалки повиходили прати сорочки підводному цареві, що живе в кришталевому будинку під водою. Отсе-ж мабуть і сам він вийшов з води погріть старії кости на сонцї. Ще раз погляне козак на сивого дїда, ще раз погляне на дївчат: позасукували по локоть рукави, попідтикали плахти й мережані заполоччю подоли… Золото не сяє так на дорогих перстнях, як сяють у водї і над водою їх білії ноги. Задививсь козак, і собі стоїть нерухомо; коли ж гукне на його старий Грива: „Гей, гей! козаче! Чого се тебе занесло на кручу? Хиба хочеш пополоскать свої кармазини в Трубайлї?”
- ↑ Прач — праник.
