Сторінка:Кулїш П. Орися (Львів, 1901).pdf/12

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
—12—

і глянути на каміня, що простяглось купою через річку. Вже їй здаєть ся, що то справдї не каміня, і вода шумить якось не так, як вода…

Засмутив зовсїм дївчат старий Грива. Не знають уже, чи прати би то їм, чи до дому вбіратись; сором тілько старого Гриви: поглядає бо на них, та тілько всьміхаєть ся. То було люблять прати на самій бистринї, положивши кладку з каміня на камінь; а тепер відійшли дальше від кручі, де вода ще не дійшла до каміня і пливе тиха та чиста, хоч виглянь ся як у зеркало. І, справдї мов у зеркалї видно в водї і небо, і кручу з тими кудлатими корінями, що переплутались із хмелем і кучерявії вязи, що повибігали на самий край і попростягали зеленії лани над річкою.

Дивить ся Орися в воду, аж у водї на кручі щось зачервонїло; хтось нїби виїхав із пущі на сивому конї і стоїть поміж вязами. Боїть ся глянуть у гору, щоб справдї не було там когось; боїть ся глянуть і на каміня: вже їй здаєть ся, що ось, ось заревуть і сунуть ся з річки зачаровані тури. Смикнула за рукав одну дївчину і показала в воду: дивлять ся дївчата, аж на Туровій Кручі князь на