Сторінка:Кулїш П. Орися (Львів, 1901).pdf/14

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
—14—

А козак одвітує дїдови: „Та й за те слава Богу, що хоть на кручу вибрав ся. Скажи, будь ласкав, дїдусю, як минї виїхати ік Війтовцям?“

„А чого тобі треба в Війтовцях?“

„Через Війтовцї“, каже, „лежить моя дорога.“

„А куди-ж лежить твоя дорога?“

„Моя дорога — до чийогось порога, моя стежечка — до чийогось сердечка.“

„Еге“, каже старий Грива: — „нехай же тобі Господь у доброму дїлї помагає! Отже куди тобі виїхати. Берись у низ, понад берегом; то там трохи низче буде тобі доріжка; тією доріжкою виїдеш ти на річку. Єсть через річку й кладочки; возом не проїдеш, а конем добрий козак перехопить ся.

Подякував козак за пораду, повернув коня і сховав ся поза деревом.

Як сховав ся, тодї то вже розгулялись наші дївчата: розписали козака як на папері: які й очи, які й брови, як і говорить, як і всьміхаєть ся. Та каже: „Се твій сужений!“ а та: „Се твій.“ А одна додала: „Не змагайтесь дурно, дївчата:

чи рівня-ж таки вам пишний князь! Се нашій панночцї сужений!