чина сказала, що в її на мислї. Очицї хиба скажуть, а сама нї. Порахував се пан-отець, та й каже: „Де вже такий козак та люб не буде! Обнїміть ся та поцїлуйтесь, та й Боже вас благослови!“
Обняв козак Орисю, поцїлував у тії губоньки, що наче з самого меду злїплені, і вклонились обоє низько, до самого долу, пан-отцеви.
Чи багато-ж наїхало дружини на весїля, чи бучно відбули гостей, чи довго гуляли, се вже не наше дїло розказувати.
Бачив я Орисю саме перед весїлєм; хороша була, як квіточка. Бачив я знов її через рік у Миргородї, — ще стала краща замужем і дитина в неї як Божа зірочка. Вже я нераз думав собі на неї дивлячись: „Се Божа слава, а не молодиця! Що як-би хто дотепний змалював її так, як вона єсть, із маленькою дитинкою на руках! Щоб то за картина була!
Ч. 14 Орися
2
