на втїху. Смирнії тепер тії два білі коники ходили під рукою сивого Гриви, що вже давно відвик від козацького герця.
Отже дївчата Орисині несуть сорочки, шитії рушники, настілники і всяке добро і наклали повен віз, і самі посїдали усї в стяжках та в квітках, — Орися поміж ними, — і як мак у городї всї квітки закрашає, так вона сидїла поміж своїми дївчатами. Сивий Грива сїв з переду; хлопята кинулись відчиняти ворота. Виглянув у вікно пан сотник:
„Не бари ся там, Орисю!“
А вона: „Нї, пан-оченьку!“
Ляснув погонич пугою: конї заржали, почувши лугову пашу; потюпали і зникли з очей і з возом, і з погоничем, і з дївчатами.
От уже й луг перед ними. І сюди зелено, і туди зелено. Було бо се саме на веснї, як ще трава сьвіжа та молода, тілько що вкриє землю. Скілько в горі синього неба, стілько в низу зеленого лугу. І так як ясна зоря в ночі цокотить ся, па-
