Сторінка:К. Маркс і Ф. Енґельс. Комунїстичний манїфест (1917).djvu/20

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 20 —

ня, щоб місцеві сварки, що скрізь мають однаковий характер, обернули ся в одну національну класову боротьбу. Але кожна класова боротьба — є боротьба політична. І сучасні пролетарі завдяки залізницям в де-кілька літ осягнули такого зєднаня, до якого середньовічні міщани з їх поганеньки ми шляхами потрібувалиб цїлі столїття.

Оця організація пролетарів в класу, а значить і в політичну партію, раз-по-раз розбиваєть ся конкуренцією по між самими робітниками. Але раз у-раз вона повстає знову, — повстає дужча, міцнїйша, могутнїйша. Користуючись незгодою по-між буржуазією, вона допевняєть ся признання деяких робітничих інтересів законом. Так вийшло з законом про десяти-годинний робочий день в Англії.

Незлагоди в старому суспільстві взагалі всяко сприяють розвиткові пролєтаріяту. Буржуазія провадить безупинну боротьбу: з початку проти арістократії, далі проти тієї частини самої буржуазії, інтереси якої спиняють поступ промислу і, нарешті, вона постійно бореть ся з буржуазією всіх чужоземних країн. В усіх цих випадках вона мусить звертати ся до пролєтаріяту, просити в його запомоги і таким робом пхає його на шлях політичного руху. Оттак вона сама дає пролетаріатові елемент свого політичного досьвіду, тоб-то зброю проти самої себе.

Як ми бачили, через поступ промислу цїлі