Сторінка:К. М. Козацькі діти.djvu/6

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
—4—

очи і прийшлося тепер, на старості літ, в сліпоті проживати, світа Божого не оглядати. Не здужаю вже шаблюки носити, землі рідної боронити — хай молодші ваші батьки Україні послужать.

ОСТАП: Гей, коби мене батько хотіли взяти зі собою на війну — я вже потрапив би шаблюкою рубати — а на коні добре вмію їздити.

ГАЛЯ: А як тебе убють?

ОСТАП: Зараз убють! Ніби то кождого убивають! Я не дам себе убити… а як і убють…

ДІДУСЬ: Смерть за рідну землю і за рідний нарід — славна смерть! Дай Боже кождому такої діждати!

(В далині чути кінський тупіт).

ЮРКО: Що це? Чи вже наші повертають? Мали тут бути аж за тиждень!

ГАЛЯ (трівожно): А може це татари надходять? Боже!

ОСТАП: Вже й налякалася! Ну, я живим не дамся їм взяти.

(Вбігає в хату. Оставші пильно наслухують і глядять в сторону, звідки несеться тупіт. Юрко вилазить на дерево).