хитку надїю, що, все-ж таки, може бути, син його не загинув, і він ще побачить його коли-небудь.
— Якже так, Поллї; адже він знає з часописей, що син згорів.
— Він не йме часописям віри; він буде збивати кождїський доказ, що син його не живе. І буде держати ся того і в сїй надїї жити аж до смерти. А так, коли-б останки сина справдї приїхали і їх покладено перед його бідну, з слабою надїєю душу —
— О! Господи, нїколи! Поллї, ти спасла мене від злочину, і за те буду тебе вічно благословити. Тепер знаємо, що робити. Ми поховаємо попіл з пошаною і він не дізнаєть ся нїколи, що стало ся з його сином.
Втягаючи сьвіжий воздух свободи ніздрями, молодий льорд Берклї почував себе дуже сильним на новім шляху; а все-ж таки, коли би борба вийшла спершу дуже важкою, коли-б знеохотила його, втомила занадто його непризвичаєні до боротьби моральні сили, він міг би в хвилї знесиля забагти піддати ся. Правда, годї було того сподївати ся, але се могло стати ся. „І се зваживши“, сказав він до себе, „се буде обережність, яку можна пробачити, коли спалю за собою мости“. О, без сумніву. Йому треба почати оголошенєм до властителя сих грошей, а гроші зложити так, щоби поки-що, під натиском обставин, годї було йому вийняти їх знову. Пішов отже в місто, подав оголошенє, а потім зайшов до банку і віддав 500 долярів в депозит.
— На чиє імя?
Він завагував ся і спалахнув трохи; забув яке небудь імя придумати. Подав отже перше-лїпше, що майнуло в голові:
— Говард Трасі.
Скоро пішов, писарі, здивовані, казали:
— Сей коровячий пастух почервонїв був.
Перший крок був уже зроблений. Гроші були ще в його власти і він міг ними розпоряджати ся, але він
