Сторінка:ЛЯ. I. М. Йогансен. Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альцести у Слобожанську Швейцарію. 1928.pdf/56

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

життя і всі мої подорожі і тільки для тебе була ця остання моя подорож у Слобожанську Швайцарію.

„Коли я побачив, що втратив тебе, я постановив оселитися тут, на тім місці, де я бачив тебе востаннє, Альцесто. Я думав жити серед цього злиденного, великого, мистецького, дикого народу на березі тихого Дінця, допомагати його жінкам родити, його чоловікам працювати і його дітям виростати здоровими й щасливими. Я лікар — і для мене скрізь знайдеться місце на цій зеленій землі.

„Я роздобув рушницю і пилку і почав різати ліс, щоб збудувати собі шале при березі Дінця. Я працював, коли ваш човен причалив до місця моєї роботи, і я бачив вас крізь листя ліщини.

 Я признаюся тобі, о Альцесто, що в мені прокинулися дикі, люті інстинкти. Моє серце ущерть сповнилося ненавистю проти цього здорового, прекрасного хлопця. Я виждав, поки він спустив човна на воду і вискочив з заростів, щоб відняти в нього сало.

„Голод мучив мене, але не це найбільше мене вразило. Мене довело до одчаю те, що ти, кого я так любив ревно, затулила своє обличчя руками, коли побачила мене.

„Моє рішення відняти сало зробилось непереможним і непохитним, і я взяв його…“

„Але, Леонардо“, тихо сказала Альцеста. „Ти націляв в мене з рушниці другою рукою“.

„Люба моя, моє безцінне, моя темноока душе“, сказав Леонардо. „З рушниці не можна націляти однією рукою. Я просто тримав її в лівій руці, а ти, побачивши чорну яму дула, подумала, що я хочу тебе забити“.

„Я взяв сало, я кажу, але в цю мить Орест — і він зробив, як герой і лицар — з'явився тебе рятувати…

„Очунявши від болю, я побачив, що підчас мого нападу на човен пляшки з йодом і касторкою, що були в моїй кишені, розбилися — і ліки проллялись.