Сторінка:ЛЯ. I. М. Йогансен. Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альцести у Слобожанську Швейцарію. 1928.pdf/57

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

„Зібравши рештки йоду й касторки, я подав собі першу медичну допомогу. Ліків вистачило на те, щоб припинити небезпечні процеси в пораненому носі. Після цього я почав міркувати й вирішив, що запах йоду й касторки мусив навести вас на думку, що той, кого ви взяли за бандита, був насправді нещасний доктор Леонардо…“

„Я догадався“, тихо сказав Перебийніс. „Але Альцеста посварилася зі мною і не хотіла вірити ні одному моєму слову. Я промовчав про йод і касторку“.

„Я пішов шукати вас“, казав далі доктор Леонардо, „щоб попрохати віддати мені назад пилку й рушницю — все, що мені зоставалося на цім світі після того, як я утратив Альцесту.

„Та коли я почув, як ти кликала мене, о Альцесто, як ти готова навіть була забути про те, що було неправдиво надруковано в газеті, я зрозумів, що я найщасливіший з людей, що ти знов моя і тепер назавжди, назавжди, Альцесто…“

Він замовк, і Альцеста дужче притулилась до нього. Добрий древонасадець, селянин Черепаха, студент Орест Перебийніс тихо зняли шапки й схилили голови. Безпритульний велетенко теж підніс руку до голови, та, згадавши, що на нім немає шапки, ізняв з голови вошу.

XVII „Їдьмо на станцію“, сказав селянин Черепаха. „Сідайте!.. 

Епілог. Минуло десять років, і багато води упливло озерами, Дінцем і Тридінчям. Дніпрельстан постачав дешеву електричну енергію. Селянин Черепаха варив собі курку в електричному казані і одночасно балакав телефоном з сільрадою про потребу негайно зробити дощ на посіви. Безпритульний велетенко, побувши в санаторії і в школі, зробився професором римського права і жив в однім місті-садку з інженером Перебийносом Орестом. Вони часто зустрічалися на тенісі й балакали про минулі часи,