них буряків, обсипаних борошном. Сільвестер Коссов сидїв на стільцї з високою спинкою. Перед ним на невеличкому столикові лежав розгорнут й фолїянт, старий та пожовклий, переплетений в шкуратяні товсті палятурки з защіпками. Він дочитував листка і йому очевидячки не хотїлось одривати очей од книжки, як писар переступив поріг його кімнати.
Виговський низько поклонив ся митрополїтові. Митрополїт зирнув на його сердито, але встав з стільця. Він був вже старий та сухорлявий з довгою сивою бородою та короткими косами, котрі посїклись і вили ся кругом голови посїченими пухкими кучерями. Митрополїт поблагословив Виговського. Виговський поцїлував владику у руку і знов низько поклонив ся.
— Прошу вступити до моєї біблїотеки, — обізвав ся владика і показав рукою на одчиняні двері в низький, але просторний покоік, в котрому по стїнах були поприбивані полицї, а на полицях лежали й стояли книги в шкуратяних палятурках. У вікна заглядали обсипані инїєм гільки волоських горіхів і затїнювали невеличкі шибки, пропускаючи в біблїотеку сріблястий мягкий білий сьвіт. Митрополїт попросив Виговського сїсти коло стола, а сам сїв проти його.
— Ясновольможний гетьман кланяєть ся вашій милости, сьвятий владико, і просить ваших молитов. Може ваша милость чули, що до Київа їдуть московські посланцї з боярином Бутурлїном на чолї, щоб одібрати присягу од вашої милости, сьвятий владико, од вищого духовенства, київських козаків та городян.
— Чув, чув і знаю, що сьогодня опівднї посланцї будуть в Київі. Але нї я, нї духовенство на Українї не думаємо присягати цареві на підданство. Про це
