йому хто письменний те прочитає. Вони любили свій край, свій народ і розуміли, що вкраїньска інтелїґенція відрізнившись від народу мовою, зробила дуже погано, бо народ зостав ся темний, і нїкому було направляти його на кращий лад. Через те вони думали, що інтелїґенція і народ повинні говорити одною мовою — вкраїньскою і тою-ж мовою вчити ся й писати.
Перший надрукував книгу україньскою народною мовою року 1798-го полтавець Іван Котляревский (книга звала ся „Енеїда“); трохи згодом харківець Грицько Квітка у своїх гарних повістях списував житє простого сільского народу, показував який той народ гарний і прихиляв тим до него людей з інтелїґенциї. Писали вкраїньскою мовою й инші люде, та спершу всї говорили дуже обережно, не насмілювались. Незабаром виявив ся новий письменник — Тарас Шевченко (народив ся 1814 р., умер 1861 року). Він був за молоду паньским кріпаком у Київщинї і сам зазнав того лиха, від якого ввесь народ стогнав; потім добрі люди його викупили, він богато вчив ся і мав великий хист до писаня віршів. Він написав цїлу книгу віршів, що зветь ся „Кобзар“. Там він описував житє вкраїньского народу, розказував, яку муку терпить у кріпацкій неволї робочий народ, як погано жити Українї через недобрі порядки, як знущають ся з людей пани й началь-
