Сторінка:Леонід Беркут. Етюди з джерелознавства середньої історії. 1928.pdf/9

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
ПЕРЕДМОВА.

Вже віддавна автор оцих „Етюдів“ надумав був дати освіченому громадянству низку звязних нарисів з історії розвитку середньовічної історіографії. Рік за роком готував він потрібні на це матеріяли, і тепер можна сказати, що мрія ця справджується. Подані чотири нариси, що перший із них, по суті, єсть окремий вступний дослід, не тільки являють більше менше реальний наслідок планової праці над джерелами IX, X й почасти XI віку, але й повинні показати, наскільки взагалі вперед поступив був авторів задум: адже ці чотири розділи — то не що инше, як перша частина другого тому замисленої й вже на ⅗ виконаної середньовічної історіографії. Тільки-ж, знову, не хтілося-б казати про те, що за цілковитим сливе браком чужомовної наукової літератури західньому історикові фахівцеві з античної або середньої, щоб не сказати ще: й нової історії — залишається для наукових студій саме лиш джерелознавство, звязане з вмілістю читати швидше давні тексти, аніж нові книжки: адже-ж, мовляв словами однієї поважної хроніки, инакше — о повідання проте, що ми бачили — в даному випадкові: конкретний матеріял — і инакше є проте, що ми чули; що знаєм о краще, проте є краще й говоримо... До всього-ж, і для шкільної молоди, що вважає часом, неначе-б Л. Ранке та Т. Моммсен жили були в різних віках нашої ери, а за форми розвитку західньо-европейської історичної думки має аж надто невиразне уявління, не пошкодить обізнатися з тим, як гадали й писали колись. Не забуваймо, що тільки за таких умов, застосовуючи новітню методу до студій над ранніми відділами всесвітньої історії, зможемо забезпечити путящі й цінні наслідки. Я цілком певно мушу підкреслити, що мій спосіб викладати історію середньовічних історичних писаннів у ґрунті речи одрізняється од