Дуже раненько прикликав дідич до себе Стефаника і приказав йому, щоби всі коси в селі були набиті на держаки наче списи, та як лише вдарить дзвін в полудне, щоби всі зібралися з косами та ціпами коло двора. Приказ був виповнений. Як лише вдарили в дзвони, вже вся громада: чоловіки, жінки й діти стояли перед двором. На подвірю стояв Казимір в повнім польськім строю. Побіч нього стояли узброєні мандатор, писар, економ, лісничий і вся проча двірська служба. Саборський зачав до людий промову, в якій заохочував всіх до боротьби з ворогами ойчизни, а за те буде дарована їм панщина, а також діставати муть даром дрова з панських лісів,сіль та тютюн. — „Сьогодня“ — закінчив свою вельми патріотичну бесіду — „всі громади взяли за оружя. Нашим обовязком є прилучитися до инших громад і впасти до Коломиї. Там наші повстанці вже напали в ночі підчас сну на цісарських урядників і повбивали їх. Отже так уже зачалося повстаннє проти ворогів ойчизни“…
Дотепер люди ще не розуміли о що властиво ходить. Слово „ворохобня охотників“ привело їх до опамятання.
Перший виступив Писаренко.
„Не є то добре“ — став він говорити — „що ви панове розпочали. Панове, до чого ви хочете нас намовити? Що нам зле поводиться, то правда, але нам під Австрією троха лекше дихати, як під вашим пануванням. Як був голод, то ви, панове, не знали нас, не хотіли нам
