„Ну і щож великого“ — сказав Теофіль — вкрала, то вкрала. Видко що не треба було тобі того. Цить, Бог дасть, будеш ще більше мати того добра. Не додавай собі тим плачем ще більшого горя“.
Теофіль був так само рівнодушний коли його жид дуже скривдив при продажі збіжа. Той жид Сруль Сільберштайн з Коломиї купував у нього збіже. Коли оба погодилися за ціну, жид дав задаток, а решту казав, що виплатить за тиждень. А що жид мав уже й наймлені фіри, а Теофіль добре його знав, то жид взяв сторговане збіже. Та по десяти днях будучи в Коломиї вступив Теофіль по гроші за продане збіже. Але за жидом ані сліду. Казали, що втратив велику суму гроший і з боязни перед своїми вірителями втік десь не знати куди. Пропали й Теофілеві гроші. І щож мав зробити: ні збіжа, ні гроший, ані жида. Лише здвигнув раменами і вернув спокійно до дому. „Як потреба то Бог дасть ще більше“ — сказав до жени, як та докоряла йому за те.
Одного дня дістав Теофіль завізвання до суду. А що не вмів читати, пішов з тим до пані Саборської. — „То зовсім проста справа“ — сказала пані Саборська. — „ваш сусід Ґоян обжалував вас за долину, до якої — як він твердить — має право“.
„Не знати відки таке в нього право?“
„То також проста річ. Мій мандатор, що я відправила його зі служби за недбальство, пішов до Коломиї і там тепер занимається покутною писаркою. Він підбурює одних селян
