„Ті гроші зовсім не належать до мене, я про них нічого не знаю, то й не беру їх“ — відпекувався Теофіль.
„Алеж, Теофілю, не будь дитиною, ти вже старий чоловік і розумний, а так робиш як дитина“ — сказав з притиском старенький о. парох. — „Возьми собі їх і сховай. Коли тепер не потребуєш, то вони тобі пізнійше придадуться. Ти маєш діти. Я тобі радив би, щоби ти за них поставив собі нову гарну муровану хату, щоби була безпечна від вогню“.
Про це Теофіль давно вже мріяв, але не міг того вчинити, бо не мав звідки. Нещастя за нещастям валилося на нього. Цим разом він узяв гроші від о. пароха і розділив їх на дві части. За половину прикупив собі кільканайцять морґів поля, а за другу поставив собі гарний вигідний мурований дім, стайню, стодолу та ще дещо посправляв до господарства. Ціле своє гарне обійстя огородив гарним плотом.
Писареньків дім та ціле обійстя виглядає, як як який двір“ — говорили здивовані селяни. — „Зовсім як палата якого пана. А не знатп де він тілько гроший мав? Він ще й поля докупив. Га! Бог йому поблагословив хоч на старість за ті всі терпіння, яких від маленьку зазнавав?
Калина не знала що їй робити з великої радости. Не могла нахвалитися перед сусідками та знакомими своїм щастям. А Теофіль знова як звичайно: ані не тішився дуже, ані, борони Боже, не гордився тим.
