того, забрав нашого поета до двора на кухту, а з кухти перевів його на лакея. Тепер що йно почала ся Тарасова неволя. Сиди в панськім передпокою та чекай, аж пан покличе, щоб подав щобудь, або пішов куди. А в ночи пильнуй панських дверий, як собака. Та ще не питають, хочеш, чи не хочеш, а мусиш їхати з паном; куди він, туди й ти. Забрав Енґельгардт Шевченка та повіз його з рідної України на чужину. Згодом він переконав ся, що Тарас має справдї хист до малярства і що з того може бути добрий дохід, отже сам дав його на науку до маляра Лямпі у Варшаві, а пізнїйше в Петербурзї, до Ширяєва. Ширяєв казав Тарасови малювати підлоги та паркани і марнувати по се найкрасші лїта молодости. Та наш малярик хоть прихапцем, а все таки брав ся до иншого малярства — до образів. Біжить, бувало, до якої роботи в містї, стане в міськім садї і рисує статую. Або вечером, на роботї, зайде туди та до місяця відрисовує собі всїлякі різьби. Так стрінув його раз Іван Сошенко, маляр, Українець, що перебував у Петербурзї.
Він то подав нещасливому землякови руку і поміг йому добути ся з пропасти неволї на сьвіт свобідний. Сошенко пізнав ся на тім, який то Тарас спосібний, запрошував його до себе, давав читати добрі книжки та знакомив з передовими, що найславнїйшими людьми, Українцями й Москалями. Між Українцями пізнав тоді Тарас Евгенїя Гребінку, знаменитого байкаря, а між Москалями поета Жуковського й артиста Брюлова. До талановитого крепака-Українця повертали ся вони людяно, як до свого чоловіка, а дальше й задумали велике, а добре дїло, висвободити його на волю. Енґельгардт заправив 2.500 карбованцїв, на тодїшні часи дуже великі гроші, в десятеро більші, як нинї. Щоб їх до-
