бути, змалював Брюлов портрет Жуковського, той образ продали і заплатили Енґельгардтови за Тараса. Стало ся те 22. цьвітня 1838 року. Того дня найбільший наш поет з невольника став вільним чоловіком. Що йно тепер став він жити, як чоловікови годить ся.
Трудно подумати, який то був наглий скок. Якби хто з одного берега, болотнистого, тернєм та глогами порослого, перескочив понад глубочезною прірвою на другий — рівний і гладкий. Радував ся Тарас непомірно своєю волею, та одна тільки думка смутила його, а то, що родина й земляки остали й на дальше на тамтім страшнім боцї, що вони й дальше були крепаками.
Охолонувши трохи, записав ся до малярської академії, до якої яко крепак, не мав перше вступу. Те, о чім він перше тільки снив та мріяв, стало ся тепер дїйсною правдою. Крім малярства ходив також Тарас на унїверситет, читав богато книжок, провадив розмови з мудрими людьми і де тільки міг, та як міг, вчив ся, й осьвічував, бо знав, що великого дару, яким його надїлено, марнувати не вільно. Академія вміла оцїнити і талант Шевченка і його працю та давала йому всїлякі нагороди. Колишнїй крепак, пастушок від овець, кухтик і лакейчук робив ся славним чоловіком. З заробітків малярських посилав він тепер що міг своїй бідній родинї, бо належав до тих добрих людий, що хотя вийдуть в пани, то свого хлопського роду не цурають ся, а своєї родини, анї тої близшої, сестер, братів, свояків, анї ширшої, то є, вітчини, не забувають, тільки всюди, на кождім кроцї журять ся
