цїльно вони ставали. Та ще бажали вони, щоб в тім славянськім сьвітї не було гнобителя і гнобленого, кривдника і покривдженого, пана і невольника, тільки щоб всї горожани тої держави мали однакові права. Не одного доброго бажали отсї люди, що склали тайне товариство та назвали його „Кирило-Методиївським брацтвом“, що то нїби один другому мав бути братом.
Але Росия таких думок і таких товариств нїколи не любила і не любить. Єї по душі одно: „слухай і мовчи“! Слухай, як тебе кнутом валять, як тобі язик з горла видирають, як тебе на край сьвіта під япанські кулї мов товарину гонять, як тобі сестер насилують і жінок неславять — слухай і мовчи, сподїваючись, що за твою терпіливість сьвятїйший синод відчинить тобі двері раю.
А що, як раз тодї, перед 1848 роком на заході Европи почав народ повсюди ворушити ся, домагаючи ся волї, то Росия пильно взяла слїдити за тим, чи і в єї державі не захочують чого доброго які ворохобливі люди. До того вживала вона шпігунів, то є таких нікчемних запроданцїв, що за Юдин гріш рідного брата готові продати. Таких людий там і тепер вишукують кажуть їм вдавати приятелїв волї і поступу, кажуть вкручувати ся в так звані революцийні товариства, а потім видавати найкрасших людий на муки і на смерть. Такі шпігуни називають ся в Росиї провокаторами і вони богато роблять лиха, бо спинюють поступ і волю, котрої народам в Росиї треба так, як рілї дощу в посуху. Такий то Юда вкрутив ся був також поміж „Кирило-методиївських братчиків“, підслухав що вони говорять і чого хочуть, а потім побіг до полїциї та за подлий гріш продав ті тайни.
