Заворушило ся в царських урядах, якби хто в гадюче кубло розпалену головню кинув. „Розпни! Розпни їх за те, що добра ближньому свому бажали“! Братчиків, хто тільки був у Києві, схоплено і — до тюрми з ними. Тюрма се перший лїк на бажанє волї, а потім ідуть кнути, каторга, Сибір, або й шибениця. Як цареви-батькови сподобаєть ся.
Коли починали ся гоненя братчиків, Шевченка в Києві не було. Він перебував на весїлю свого приятеля Кулїша з Анною Білозерською, пізнїйшою письменницею, Ганною Барвінок, котра й досї живе. Були се його добрі други і Тарас радо поїхав до них на весїлє за боярина. Весїлє відбуло ся по Різдві 1847 року в Оленівцї, Борзенського повіту. Гостий на весїлю були повні сьвітлицї, бо Білозерські були собі засібні та гостинні люди. Тарас тїшив ся щастєм молодих своїх другів і ходячи по салї сьпівав свою улюблену пісню:
„Ой зійди, зійди, ти зіронько та вечірняя,
Ой вийди, вийди, дївчинонько моя вірная“.
Гостї втихли, бо як каже Кулїш, такого гарного сьпіву вони з роду не чули. На тому то весїлю було постановлено, щоб Шевченко виїхав за границю, звидїти трохи сьвіта і повчити ся дещо більше, як можна було навчити ся в Росиї. Молода Кулїшева давала на ту цїль свій посаг, а Тарасови годї було не приняти щирого дарунку від своїх приятелїв. І ось веселий, розрадуваний гарною гостиною, задивлений в ясну будучність їде Тарас з весїля до деяких своїх знакомих, задержуєть ся трохи довше у дїдича-Українця Лизогуба в Седневі, а звідси 5 цьвітня 1847 спішить у Київ, щоб почати учителюванє в унїверситетї. От
