На другий рік виправили його разом з другими на Аральське море, розслїджувати його непривітні береги. Два роки перебував там Шевченко, а як він дивив ся на те море, то найкрасше видно з поетичного вірша:
І небо невмите, і заспані хвилї,
і понад берегом гет-гет,
Неначе пяний очерет
без вітру гнеть ся. —
Боже милий,
чи довго буде ще менї
в отсїй незамкнутій тюрмі,
понад отсим нїкчемним морем,
нудити сьвітом?
Мовчить
і гнеть ся мов жива
в степу пожовклая трава.
Не хоче правдоньки сказать,
а більше нї в кого спитать.
Та всеж таки знайшли ся поміж офіцирами добрі люди, що стали милосердити ся над нещасливим поетом і почали йому давати деякі пільги.
Алеж знайшли ся ще й такі люди-гадюки, що зараз донесли об тім до Петербурга, Шевченка засадили на пів року до тюрми, а потім пігнали ще дальше, до гіршого місця, до Новопетровської кріпости. Тут він і добув кари. По вісїм годин денно муштрували його, нї на хвилю не спускали з ока і навіть чоботи перетрушували раз-враз, чи не ховає він там якого олівця, або клаптика паперу. Цїлих шість і пів
