їнський народ думав собі, що цар справдї добрий і що тілько пани спиняють йому ласку. Тож коли оголошено з початком 1855 року царські манїфести до народу, то між народом сейчас закипіло. В кождім незрозумілім для себе слові читав хлоп се, чого його душа бажала — волї. Манїфест взивав нарід до ополченя, а нарід дочитував ся обіцянки, що хто добровільно піде на війну з Турком, то і сам він і його родина будуть раз на все вільні від підданьства. Отже по прочитаню манїфеста повалили хлопи юрбою на приходства, щоб записувати ся в ополченє, або як на Українї казали „в козаки“. Другий манїфест взивав до присяги новому цареви Александрови II., що як раз тодї вступив на престіл по Миколаю I., нарід читав собі, що цар взиває, щоб йому служити вірно, а не панам. Третїй манїфест казав, щоб боронити держави „з зелїзом в руцї“, а нарід йшов до коваля та казав собі робити списи. Хлопи з дібр графа Браницкого, Понятовського, князя Лопухіна і инших панів, кидали роботу, бо казали, що вони тепер стали свобідними козаками. Бунт обгорнув цїлі повіти канївський, таращанський, васильківський. Пани виїхали в Київ. Хлопи взяли ся до сьвящеників, що нїби то вони поховали письма, в котрих цар хлопам дарує волю. Тодї виступило військо і здержало бунт. Богато хлопів убили Москалї, ще більше покарали тяжко і бунт притих. Але дїдичі перестрашили ся його. Мудрійші з них самі зачали говорити, що панщина для панів невигідна й небезпечна, що хлопів треба увільнити. Уряд також побачив, що спокою не буде, аж настане воля, отже зачали думати над тим, якби то зробити, щоб заспокоїти народ. У великій тюрмі, найбільшій в цїлім сьвітї, якою була і є Росия,
