до нього приходили, коли по довгих боях, здавало ся, мир і добро на Вкраїнї настане.
І чи одно снило ся нашим предкам перед сто лїтами! Та нема нїчо більш болючого, як сон нещасливого о щастю, невільника о волї, бездомного о власній хатї. А як раз такими бідними невільниками, такими безприютними наймитами в чужих панів були наші предки перед сто лїтами… Нинї нам ще далеко до нашої правди, а щож було тодї!…
Та частина нашого народу, що оставала під Польщею, то є, між Днїпром а Карпатами, терпіла тяжкий гнет від панів-дїдичів. В Польщі з давна було так, що хто не шляхтич, той немає нїякого права. Шляхта вибирала собі короля, шляхта радила на соймах, шляхта робила війну, шляхта мала землї і маєтки, суди й уряди, а хлоп немав нїчого. Він був безплатним робітником свого пана, його наймитом, і невільником, з котрим пан міг зробити, що хотїв. Пан був його господарем, опікуном, судиєю — всїм. Хлопови не вільно було нїчо продати, нїде без дозволу панського піти, не вільно було більше худоби тримати, як пан позволив, навіть більше мір полотна виробити, як в дворі йому приписали. Проти таким порядкам бунтував ся наш сїльський народ і приставав до козацьких повстань. Але й між козаками знайшли ся такі, що не хотїли дати волї селянам та й самі такі панські порядки заводили. Звідти й пішли всїлякі колотнечі, домашні сварки і війни, з котрих тільки наші вороги користали. Особливо вміла з того скористати Росия. Вона вдавала з себе оборонця віри і приятеля кривдженого народу Руського, вона нїби то боронила нас перед Поляками, а властиво тільки чатувала на те, щоб і нас і Поляків під себе підбити та нашою кривдою розбогатїти.
