Нїби то кричала, що Польща кривдить руський нарід в тих землях, що до Польщі належали, а якже вона робила з Русинами-Українцями, що за Хмельницького добровільно до Росиї пристали? Закріпощувала їх що раз гірше, занапащувала тяжко здобуту волю, руйнувала наше добро і хотїла нас так винародовити, щоб нїде навіть українським духом не пахло. Вона собі того ще й до нинї бажає; та не ті тепер часи!…
В 1764 роцї, цариця Катерина „увільнила від гетманьства“ останнього гетмана України Розумовського і післала до нас, свого ґенерала Румянцева, з осібними інструкциями, себто з власноручним письмом.
В тім письмі нарікала цариця, що Україна замало доходів достарчує скарбови росийському і велїла Румянцеву перевести ревізию цїлого краю, себто розглянути, де кілько народу живе, що той нарід має і які він податки повинен платити. Румянцев почав роботу з того, що нарід прикріпив до землї, то є, сказав: хлоп і поле то одно. Хлоп на те тільки родив ся, щоб на тому полї для свого пана працювати і йому й не вільно того поля нїколи покинути. Хотьби пан був не знати який недобрий, то хлопови не вільно під другого пана перейти, тільки мусить терпіти і мовчати. А що тії пани були часто-густо такими самими Українцями, як робучий народ, то тим самим для Росиї виходила з того двояка користь, вона закріпощувала хлопа і викликувала ненависть до пана, бо мовляв, то не уряд, тільки пани угнїтають народ. Щоби ще гірше замилити очи, казала Катерина скликати в 1767 роцї осібну комісию, в котрій посли народні повинні були висказати свої бажаня. Українські посли казали, що нарід хоче, щоб на Українї вернули ся такі порядки,
