як були за Хмельницького, щоб нарід вибирав собї гетьмана і порядкував сам собою. Сьвященики жадали також давних порядків. За те Румянцев скликав воєнний суд і 33 депутатів Українцїв засуджено на смерть…
Так ішло дальше. На самі Зелені сьвята 1775 року підступом увійшли Москалї на Сїч, де тодї атаманував кошовий Петро Кальнишевський, чоловік чесний і мудрий, збурили єї, розорали, а Кальнишевського вивезли далеко на північ, на остров серед ледяного моря. Тут він 26 лїт, в страшній темницї, без сонця й воздуху, серед гною і хробів тяжко карав ся. Потім Україну подїлено на три намісництва. Заведено московське військо, суди, уряди, школи — всьо. Здавало ся нашому народови прийшов конець. Хлоп був гірше худобини, сьвященик пішов під управу московських попів, панам українським понадавали росийські ранґи й ордери, щож лишило ся Українї?
Як розібрали польську державу, то також і правобічна Україна перейшла від Поляків до Москалїв, тільки мала частина того краю, що зветь ся Галичиною, дістала ся під Австрию. Тутки зразу дихало ся нашим людям трохи вільнїйше. Влекшено дещо панщизняних тягарів, поміряно землї, заведено суди, навіть в школах запроваджено вчасти науку в руській мові, але темний нарід не вмів з того скористати так, як треба, і що йно тепер обстоює сильнїйше за своїми правами. Словом — на Українї настали такі часи, що здавало ся нема для ньої нїякої ради. Гинь і тільки. Та невмируща народна душа перетерпіла ті злиднї. Робучий народ, хоть змордований, скатований, хоть позбавлений всякого права, не забув своєї мови, не перестав любити своєї землї, не запер ся своєї минувшини. А між панами також лучали ся такі, що їм в ро-
