Оксана. Я тільки правду мовлю…
(Засоромлена, подається з рундука в садок).
(Увіходить з будинка на рундук Джура).
Джура. Там, пане, я приніс для гостя речі.
Перебійний. Ходім, Степане, покажу, де маєш
в нас мешкати.
Степан (до Перебійнихи). Спасибі, паніматко,
за хліб, за сіль!
Перебійниха(з косим поглядом на сина).
Пробач, коли що може
прийшлось на перший раз не до сподоби…
(Степан з Перебійним і Джурою йдуть у будинок).
Перебійниха (до Івана нишком):
Ну й ти ж таки! Хто ж так говорить з гостем?
Іван. Ат! Хай же він хоть раз почує правду!
Перебійниха. Адже ти чув, що він казав…
Іван. Овва!
бурсак та щоб не вмів замилить очі!
Перебійниха. Мені він до сподоби, — добрий хлопець
такий увічливий…
Іван. Та вам вже, звісно,
язиком приподобатись не довго.
Перебійниха. Чи сяк, чи так, а вдруге ти не будь
таким до гостя гострим! Се ж неначе
на те його ми в хату запросили,
щоб ним помітувати. Незвичайно!
Іван Та вже гаразд, не буду зачіпати. (Зіходить з рундука).
Перебійниха. Куди ти?
Іван. От піду до товариства. (Іде через садок, перескакує через тин і зникає).
(Увіходить служебка і збірає зо стола).
Перебійниха. Де ти, Оксано?!
