Сторінка:Леся Українка. Бояриня (1918).pdf/16

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 12 —

Ти наче думаєш, що я вже справді
якась ростина, що в мені немає
ні серця, ні душі... (в голосі злехка бренять сльози.Вона уриває).
Степан (знов бере їт за руку, вона не боронить)
Оксано! зоре!..
Пробач... я сам не знаю... я не смію...
(з поривом). Ні, я не можу, я не маю сили
тебе зректися!(пригортає Оксану). Серденько,скажи,
чи любиш ти мене? Промов же слово!
Оксана Хіба ж би я з тобою так стояла? (Ховає обличчя у його на грудях)
(Німа сцена).
Степан Я завтра старостів зашлю до тебе.
Чи батько твій іх прийме?
Оксана Татко дуже
тебе вподобав і матуся теж.
Степан Що тільки дам тобі я на чужині.
замість веселощів рідного краю?
Своє кохання вірне, більш нічого...
Оксана Не думай, ніби я пуста панянка,
що тілько має на умі забави
та залицяння. Сі трудні часи
думок поважних і дівчат навчили.
Якби ти знав, яд тута кров гнітить!...
Оксана Так. Нераз, вернувшися з походу,
лицарство з нами бавиться при танцях.
Простягне руку лицарь, щоб узяти
ґмене до танцю, а мені здається,
що та рука червона вся від крові,
від крові братньої.,. Такі забави
не веселять мене... Либонь ніколи
не прийняла б я перстеня з руки