Сторінка:Леся Українка. Бояриня (1918).pdf/17

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 13 —

 такого лицаря... (гладить йому руку). Оця рука
від крові чиста.
Степан Се не всі вважають
за честь.
Оксана А я відразу привернулась
до тебе серцем за твою лагідність.
Скажи, чи всі такі в твоій родині?
Степан Родина в нас мала: сестра й матуся,
та брат маленький. Так, вони у мене
всі на лихі.
Оксана Твоя матуся може
не злюбить незнайомоі невістки?...
Що я тоді почну там на чужині,
Степан Ні, Оксана,
того не бійся. Мати будуть раді,
що привезу я жінку з Украіни. —
Мій батько, умі раючи, бажав,
щоб я десь в ріднім краю одружився.
Тебе ж малою мати памятають.
(Знов пригортає її).
Та й хто ж би не злюбив моєї долі,
голубоньки Оксаночки моєї?
Се тільки в пісні всі свекрухи люті,
а ти побачиш, як моя матуся
тобі за рідну стане.
Оксана Дай то Боже!
Степан Мені тепер здаєтяся, що нігде
на цілім світі вже нема чужини,
поки ми. вдвох з тобою. От побачиш,
яке ми там кубелечко зів'ємо
хоч і в Москві! Нічого ж там чужого
у нашій хатоньці не буде—правда?