Сторінка:Леся Українка. Бояриня (1918).pdf/18

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 14 —


Оксана. А вже ж. І знаєш, якось я не дуже
боюся тоі чужини.
Степан Зо мною?
Оксана (усміхається).
Тим певне, що з тобою. Але й так
хіба ж то вже така чужа краіна?
Та-ж віра там однакова, і мову
я наче трохи тямлю, як говорять.
Степан Та мови вже ж навчитися не довго…
Ну, ніби трохи тверда… Та дарма!
оксаночка у мене розумниця, —
всього навчиться.
Оксана. Не хвали занадто,
бо ще наврочиш!
(Трохи посмутніла) Я вже й так боюся…
Степан. Чого, едина?
Оксана. Якось так упало
се щастя раптом… Я такого зроду
не бачила… Всі подруги моі,
ті, що побралися, багато мали
і горя й клопоту перед весіллям,
а я…
Степан. Та ще пожди! От може завтра
твій батенько мені поріг покаже.
Оксана. Ні, ні, сього не буде, я вже певна.
Степан (жартуючи).
Здається, паночка не раді з того?
Колиб ще й гарбуза не покотили?..
Оксана Та годі! Що за жарти?
Степан От ніяк
не догожу тобі словами! Добре-ж,
не буду говорити, коли так!
(Без слів пригортає й милує іі. Вона спершу пручається, потім піддається його пестощам).