Сторінка:Леся Українка. Бояриня (1918).pdf/20

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 16 —

  хто як там зріс... Адже ми тута зайди,—
з вовками жий, п о—вовчи й вий...
Оксана(зо сміхом). Ой лихо!
чи то б то й я по-вовчи мою вити?
Мати А ти як думала?.. Сьогодня в церкві
що шепоту було навколо нас:
„Черкашенки! хохлуши!“
Оксана (трохи посмутнівши). Та... я чула...
гріха десь не бояться: в церкві Божій
замість молитися, людей все гудять,
а ще й виносяться так благочестям
поперед нас...
Мати Так скрізь воно по світі:
„що сторона, то звичай, а що город,
то й норов“, кажуть люде. Дивно їм
на наше вбрання. Тут жінки зап‘яті,
а ми бач не вкриваємо обличча.
Оксана Чи ми ж туркені?
Мати Хай Господь боронить!
Воно ж пак і московки не туркені,
а так чомусь ото в них повелося.
Та вже ж, як ти бояриня московська,
неначе б то воно тобі й годиться
вбіратися по іхньому.
Оксана А ви ж?
Адже ж і ви бояринова мати.
Мати Що мати, то не жінка. Люди бачать,
що я вже лагожусь у Божу путь,
то де-ж таки мені міняти вбори
(з лагідним і журливим усміхом):
Неварт уже й справлящ щось нового.
Адже й старенький м ій - нехай царствує!-—
в козацькому жупані вік дожив,