Сторінка:Леся Українка. Бояриня (1918).pdf/21

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 17 —

 так і на смерть його я нарядила
в мережану сорочку... (втирає хустинкою очі.
Оксана зворушена, дивиться на неї).
(Коротке мовчаня).
Оксана І навіщо
Степан убрався в те боярське фантя?
От як стояв зо мною під вінцем
у кармазиновім жупані, мамо,
ото був... (зосоромившйсь, уриває),
Мати (добродушно киває їй головою).
Либонь був до сподоби
тоді комусь... (поважніше)
проте ж не можна, дочко,
йому царського нехтувати вбрання.
Оксана А батько ж...
Мати. Батько, донечко, старий
і немічний вже був, коли назвався
боярином. Не трапилось йому
виходити вже й з дому після того.
Степан же й на царські беседи ходить,
і в думу і в прикав.
Оксана Хіба ж то сором,
якби він по козацькому вбірався?
{{sp|Мати }Не то що сором... От чудна ти, доню,
уже ж таки твій чоловік боярин,
а не козак, чи ти ж не розумієш?
Оксана(смутно). Чому не розумію?...
Мати Отже бачиш,
я й Ганну по московському вбіраю,
бо Ганні вже судилась тута пара,
вона вже ж не поїде на Вкраїну
Оксана Чому її Степан не взяв з собою,
як був у нас?
Мати Та дівці мандрувати