Сторінка:Леся Українка. Бояриня (1918).pdf/23

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 19 —

  Мати. Тікаймо, дочко!
(Підводиться й подається до дверей).
Оксана. Чого се, хай Бог милує, тікати,
як від татар?
Мати. Ще осміють, дитинко;
нема тут звичаю з чоловіками
жіноцтву пробувати при беседі.
(Одчиняє двері й спішиться по сходах у терем).
Оксана(іде за нею).
Ой Господи, якіж се тут звичаї!
Оце-але!
Сцена швидко переміняється. Терем. Крім Оксани і Матері в теремі ще є Ганна, молода дівчина, сестра Степанова. Ганна убрана як бояришня.
Мати(підходить до великоі скрині).
Отут, моя дитино,
твоє боярське вбрання, Я придбала.
Оксана(гречно, але без радощів).
Спасибі, мамо.
Мати. Хочеш подивитись,
або приміряти?
Оксана. Хай трошки згодом.
Щось я втомилася. Та вже-ж нікуди
сьогодня не піду, то ще поспію
передягтися.
Мати. До твоєі волі.
Спочинь собі. Та й я піду спочину,
воно й годиться в свято. (Іде в бічну кімнату).
Ганна (що досі сиділа, лузаючи гарбузове насіння).
Ой сестричко,
нащо ті свята потрібні в світі?
Оксана. Ото спитала! Що тобі Біг дав?
Ганна. Та нудно ж, Господи!
Оксана. Сидиш, то й нудно.
А ти піди між челядь, погуляй.