Сторінка:Леся Українка. Бояриня (1918).pdf/24

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 20 —

 Ганна. Куди-ж се я піду? Яка там челядь?
Оксана. А ти хіба товаришок не маєш?
Ганна. Товаришок?.. От декого там знаю
з бояришень… та як до іх ходити?
Матуся все не здужають, не хочуть
зо мною йти… а ти ще не пізналась
тут з ними… з замкою сама не хочу,
вона така…
Оксана. Чого ж тебе водити?
Уже ж ти не маленька. Йди сама.
Ще й веселіше буде вам без старших.
Ганна. Самій не можна по Москві ходити.
Оксана. Хіба хто нападе?
Ганна. Ні, так, не звичай.
Оксана. Ну, вже ті звичаі отут у вас!
Ганна. Та й що мені бояришні ті скажуть?
Сидять по теремах, от як і я,
не бачать світа. Що з іх за веселість?
Оксана. Чогож ви сидите? Пішли б укупі
кудись на вигонь, або в гай над річку
та заспівали б. Я бувало дома
годинки в хаті не просижу святом.
Ганна. Ба, в тебе дома! Там же не Москва.
Такого тут і зроду не чували, —
співати по гаях!..
Оксана. То ти й не знаєш,
як на Вкраїні в нас гуляє челядь?
Ганна. Я мало що Вкраїну пам'ятаю,
а Ванька тут уже й вродився,
Оксана. Ванька?
Чому ж би не Івась?
Ганна. Так тут зовуть,
то й ми вже звикли. Він і сам так звик.
Мене ж матуся тілько та Степан
зовуть іще Ганнусею.