Сторінка:Леся Українка. Бояриня (1918).pdf/26

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 22 —


Ганна (смутно). Та ні, сього матуся не дозволять…
Я не об тім… Я хочу попрохати,
щоб ти… пішла зо мною у садок…
Оксана. Ото й всього? Було про що просити.
Ходім хоч зараз.
Ганна. Ні, не зараз, потім…
Оксана. Коли ти схочеш. Що ж там у садку?
Ганна. Та бач… самій отам в садку сидіти
мені неможна…
Оксана. Вже й сього неможна?
Ганна. А з мамкою піти — вона розплеще
усім про те, чого я там сижу.
Оксана (сміючись). А ти ж там що ворожиш?
От хитруха!
Ганна. Та я нічого… тілько виглядаю,
чи не проїдуть вулицею часом
царські стрільці. Вони над вечір іздять.
Оксана. Либонь царський стрілець тобі устрелив
дівоче серденько?
Ганна. Та я ж, Оксано,
заручена.
Оксана. За царського стрільця?
Ганна. А вже ж.
Оксана. То чом же він до нас не прийде?
Ганна. Хоч би й прийшов, то я ж хіба побачу?
Я в теремі, а він там у світлиці.
Оксана. То вам і бачитись неможна?
Ганна. Де ж там!
Оксана. Прилюдно — ні, а тілько крадькома?
Ганна. Ні, як то крадькома?
Оксана. А ти ж хотіла
до нього вийти у садок.
Ганна. До нього?
Ні, я ще сорома не загубила!